Ґорф

(кашляє)

(тихо кумкає)

(мляве квакання)

(приязно кумкає)

(кумкання зривається в кашель)

(весело кумкає)

(важко зітхає)

(болісне квакання)

(слабко хрипить)

(збуджено кумкає)

Не турбуйся, чужинцю.

Зі мною все (кашляє) гаразд.

Просто жаба в горлі застрягла... так би мовити.

Не метушися. (прочищає горло) Стрибай собі далі!

О, вітаю знову.

Не клопочись.

Мені вже (кашляє) ось-ось полегшає.

Перепрошую.

Та чи можеш ти...

Не знайдеться ще одного грибочка?

Моя дивна недуга не минає.

Я, здається... вже не можу кумкати й кликати, як колись.

О... знову ти.

(плямкає) Не зважай на мене. Я все ще жую твій дарунок.

О, це ти... чи не так?

Моє жалісне кумкання чутно?

Я... я не знаю, що зі мною не так.

Може, моя недуга — то брак відваги?

Чи є від того ліки?

О, ну привіт тобі.

Я знову... набрався сміливості.

(зітхає) А, це знову лише ти.

Вибач... Це я так.

Я сподівався, що донині вже знайду собі належну пару.

Знаєш... у моїй горлянці добряче пересохло.

Може, допоможеш її промочити?

Невдовзі я піду.

(зітхає) Ну й безлад...

Не турбуйся. Зі мною все гаразд, та...

Мабуть, покину співи й пошуки кохання.

Вони приносять лише проблеми.

(гулко хрипить)

(крекче) Гадаю... це кінець.

Не марнуй на мене свого трунку.

(зітхає) Сам себе до цього довів.

(слабко хрипить)

Гм. Великий Жаб?

Красень... та ще й дурень.

Ну от, своє я зробив.

Тепер твоя черга.

Тепер він спочиває.

Друже мій!

Як бачиш — я живий.

Усе завдяки тобі й милій Гільзі.

Почуваюся, як після дощу! Ну... майже.

З поверненням, друже.

У мене великі новини!

Може, тобі цікаво...

Де ж мила Гільґа?

Атож, вона знову звершила диво.

Так, так. Я тут, і мені... значно краще.

З поверненням.

З поверненням, друже.

Як бачиш, ми були зайняті.

Дуже, дуже зайнятий.

З поверненням, друже.

Чи можна мені...

(радісно квакає)

Схоже, моя пісня привабила не ту компанію.

Влетів сюди й марив про якогось Великого Жаба.

Навіть за життя він тхнув гниллю.

Божевільний, без сумніву.

Я намагався переконати їх, та...

Вони були мов скажені вовки.

Сперечалися, хто з них...

...«носити» мене.

Ні-ні-ні... ця не підійде.

(зітхає) Я не знаходжу спільної мови з іншими жабами.

Вони геть не знають смутку.

Вони чисті — розум їх не торкнувся.

(зітхає) Ми наче різні види.

Схоже, моя пісня привабила не ту компанію.

Влетів сюди й марив про якогось Великого Жаба.

Від нього й за життя тхнуло гниллю.

Божевільний, без сумніву.

Ти... хвилюєшся через мене?

Ну... (кашляє) Мені трохи зле.

Може, у тебе є якийсь засіб?

Або бодай зайвий грибочок?

(ковтає) А-а-а...

Колись вони росли всюди.

Дехто навіть запасав їх.

Я Ґорф, до речі. (відригує)

Прошу, візьми це. Це ніщо в порівнянні з твоєю послугою.

Дякую тобі, чужинцю.

Я не забуду твоєї доброти.

Або твій... (нюхає) дивний запах.

Дякую тобі, чужинцю.

(ковтає) Сподіваюся, це допоможе, але...

А що, як ця недуга — хвороба розуму?

Хіба таке буває?

А втім... (відригує) ...ось твоя нагорода.

Ну, трапляються недуги й гірші, це вже певно.

Та все ж сподіваюся, що ця мине.

Не хвилюйся.

Цей гриб неодмінно сотворить дива.

(ковтає) Цей... еліксир.

(відригує) Навів мене на думку.

Я забув своє призначення.

Навіщо кумкати? Навіщо взагалі співати?

Та це ж очевидно...

Мені потрібна слухачка... пара!

Причина знову співати.

Так... ось так.

Я кумкатиму й виспівуватиму, мов молодий ропух.

Це точно привабить партнерку.

Агов... стривай. Пробач.

Я забув віддячити за твою доброту.

Ось, тримай. (відригує)

Може, цей трунок і є ліками від усіх моїх недуг?

Нарешті в мене знову є привід співати.

(ковтає) М-м-м... дякую тобі. Ось.

(відригує) Знаєш... у мене зʼявилася думка.

Тут я — лиш велика жаба в малому ставку.

Мабуть, мені слід переїхати в ставок більший...

...щоб знайти собі справжню пару!

Я знаю одну місцину.

Чудове болото, повне можливих партнерок, одразу за Чорним кряжем.

(ковтає) А-а... дякую.

Ти завжди мене підбадьорюєш.

Ну, може, ще раз спробую?

Але спершу я, звісно, відкашляю тобі винагороду. (відригує)

Я й далі кумкатиму.

Мусить же тут бути щось, окрім безумців.

Це справжня милість.

Для старого рогатого жаба.

Та, боюся, цього замало.

Мені потрібне... диво.

Просто... облиш мене.

Хай природа бере своє.

Мм...

Мені треба...

Треба... допомога...

Зілля... либонь.

(ковтає)

Добре. Він не вдавився.

(виснажено зітхає)

Тепер він спочиває.

Прошу, більше ніяких дарів.

Натомість хочу ушанувати тебе...

У пісні! (хрипко кумкає)

О, і ось іще.

Знаєш...

Я вже думав, що все моє кумкання було марним.

Але воно покликало тебе... і Гільґу.

А вона — чудова компанія.

Як і ти. Звісно.

Сподіваюся, вона скоро повернеться.

Не дивно, що в неї такі мʼякі руки.

До речі...

Вона залишиться тут.

Щоб підліковувати мої рани.

Справжня знахідка, га?

Пара хоч куди.

І за все це я маю дякувати тобі.

О, і самогону, мабуть.

А тепер... можна нам трохи побути наодинці?

Спокійно.

Гриби мені більше не знадобляться.

Як і смачні трунки.

У мене тепер є все, що треба.

Заходь коли завгодно.

Перепочинь трохи.

Насолоджуйся симфонією життя.

Може, і твої клопоти вона зцілить.

Як я вже казав, ми були зайняті.

Та це ж Доут!

Славне молоде ропушеня, га?

Він трохи соромʼязливий.

Чуєш, як квакає? Увесь у батька.

А... ще раз дякую!

(захоплено цвірінькає)

Ох... мені вже легше.

Дякую... у горлі було сухо, мов у пустелі.

Здається, мій стан поліпшується...

Не хвилюйся. Бачу, тобі й так майже нічим ділитися.

Має ж щось бути?

Щось на кшталт зілля?

Здається, я бачив, як його пили розбійники.

Знаєш, колись у мене був сильнодійний тонік.

Від дивного чоловʼяги з мішком на голові

На смак — наче гнилизна, зате ноги аж самі несли.

Як же він його називав… «місячне сяйво»?

Мабуть, воно й на краще.

Невже жоден еліксир не позбавить мене всіх бід?

О, не переймайся.

Та мені вже й не потрібен той еліксир.

Стільки мазей і зіллів...

Не дивно, що в неї такі мʼякі руки.

До речі, вона залишиться тут.

Щоб підліковувати мої рани.

Не турбуйся: Гільґа все залагодить, щойно повернеться.

Схоже, Гільґа готує мені якийсь сюрприз.