Ну, вперед.
Я й не знав, що ти такий жадібний.
Ой, годі, кузене.
Ти мені винен.
Що?
Краще передумай.
Поки я ще це дозволяю.
Ні? На твоєму місці я б передумав.
Що? Нічого запропонувати? Мабуть, я помилився щодо тебе.
Забираєш свій внесок? Це... нерозсудливо.
Це ти?
Селюче. Чого тобі треба?
Що це там?
Лицар? Чи холоп у броні?
Гм... Ніякої різниці.
Лицар? Чи холоп у броні?
Лицар? Чи холоп у броні?
Лицар? Чи холоп у броні?
Холоп? Чи злодій?
Холоп? Чи злодій?
Холоп? Чи злодій?
Холоп? Чи злодій?
Слуго, хочеш правду?
Про різанину?
О... знову ти.
Скажи, хто тебе прислав?
Це ти?
Селюче. Чого тобі треба?
Слуго?
Ходи. До мене навідувалися.
А безладу по собі лишили чимало.
Слуго! Сьогодні твій щасливий день.
Я дозволю тобі говорити.
Які вісті про Маммон?
Вітаю, слуго мій.
Я роздобув невеличкий дарунок. Лише для тебе.
З поверненням, мій... «друже».
Я міркував про твоє майбутнє.
Я знаю, хто тебе прислав.
І знаю, чому ти все повертаєшся.
Ти хочеш мене покарати.
О!
Слуго? Маю страшні вісті.
Мої прибічники... вони... ти сам побачиш.
Ти знову тут?
Вірність до кінця, гм?
З поверненням... мій покірний слуго.
(зітхає)
Здається, ми домовилися, що ти не повертатимешся.
Тут небезпечно.
Тобі тут не місце.
А все ж... ось ти.
(зітхає) Знову ти.
І все ж ти тут.
Певно, солодкомовством випрохав собі дорогу всередину.
Мій покірний слуго.
У мене є... прохання.
З поверненням... мій покірний слуго.
Хай і мізерна... я прийму твою данину.
Та потрібно більше.
Твоє підношення прийнятне.
Але хай воно не буде останнім.
Непоганий початок, та мені потрібна додаткова данина.
Там мав бути батько.
Як він і каже...
«Доброго слугу має бути видно... але не чути».
І це все, служнику?
Щезни з моїх очей.
Цього досить, служнику.
Вільний.
Так, так... Сьогодні ти послужив добре.
Та потрібно більше.
Тішся своїми «дарунками».
Годі.
Я наказую тобі говорити.
Які вісті з дому?
Гм. Якість — понад кількість.
Моя подяка, покірний служнику.
О? І це все?
Просто... перевіряю.
Можеш іти.
Внесок вагомий.
Ти міг би далеко зайти при моєму дворі.
Говори. Розкажи мені про дім.
Благаю.
Хіба цього покарання замало?
Та хай там що — дякую тобі.
Боюся, тут уже небезпечно.
Мудріше буде не повертатися.
Ох, це... і все?
Гаразд.
Згодиться. Поки що.
А... внесок має бути належний.
А тепер тобі краще рушати.
Ми вже скінчили?
Добре.
Сподіваюсь, ти не чекаєш подяки.
Що? Ти й справді в це віриш?
Геть. І не повертайся.
Мені обридла твоя компанія.
Вважатиму твоє мовчання згодою.
А тепер лиши мене в спокої.
Принаймні тут...
З тобою й твоєю так званою «даниною»...
Я сам собі вельможа. Я вільний від батька.
Що б ти не зробив...
Це не може бути гірше за те, що насувається.
Дякую... за ласку.
(зітхає) Схоже, ні.
І це все, служнику?
Щезни з моїх очей.
Хай і мізерна... я прийму твою данину.
Та потрібно більше.
Сподіваюсь, ти не чекаєш подяки.
Цього досить, служнику.
Твоє підношення прийнятне.
Але хай воно не буде останнім.
А тепер тобі краще рушати.
Так, так... Сьогодні ти послужив добре.
Та потрібно більше.
Непоганий початок, та мені потрібна додаткова данина.
Ми вже скінчили?
Добре.
Що?
Краще передумай.
Поки я ще це дозволяю.
Не смій відходити від мене!
Ти нахабний дрібний червʼяк.
Я... помилився в тобі — востаннє.
Вони заслужили на те, що отримали.
Такі нікчемні «дарунки».
Так, так, так... заберіть їх.
Мене величають «Вшанованим».
(сміється) Годиться.
Цього досить.
У моєму палаці цього вдосталь.
Вони зробили це... для мене.
Що це таке?
(фиркає) Блискуча підробка.
Ти це зробив?
(зітхає)
Що ти взагалі можеш мені запропонувати?
Я — великий принц Еґон.
Перший у черзі на престол Маммона.
Бажаєш бути моїм підданим?
Тоді вперед. Роби підношення.
Зроби так, щоб це мало вагу.
Бо ж я, зрештою, великий принц Еґон.
Продовжуй так — і, може, заслужиш титул.
Землю.
Навіть гарем.
Бо ж я, зрештою, великий принц Еґон.
Перший у черзі на престол Маммона.
Хіба треба ще щось додавати?
То був стряпчий?
А може, камергер?
Я роздобув невеличкий дарунок. Лише для тебе.
Вважай це...
...за знак вдячності.
У моєму палаці цього вдосталь.
А тепер тобі краще рушати.
Вони навіть не знали, хто я.
І звідки я родом.
(фиркає) То на чому ми спинилися?
Чернь уже роздавлено?
Голосніше. Що з моєю коронацією?
Маммон досі?..
Вважай це...
То що ти мені приніс?
Продовжуй так — і, може, заслужиш титул.
Землю.
Навіть гарем.
Я змушений ховатися...
...наче звичайний злочинець.
І за що?
Дай спитаю тебе.
Чого варті кілька холопських життів супроти одного вельможі?
Вважатиму твоє мовчання згодою.
Слуго, хочеш правду?
Якби я міг...
Я зробив би все знову.
Я вирізав би їх усіх.
Принаймні тут...
З тобою й твоєю так званою «даниною»...
Я сам собі вельможа. Я вільний від батька.
Трагедія.
Той бідолаха допомагав... так само, як ти тепер.
Мій покірний слуго.
У мене є... прохання.
Годі мене годувати.
Краще вже отруй.
Потроху.
Або одразу.
Що б ти не зробив...
Це не може бути гірше за те, що насувається.
Гаразд. Продовжуй.
Що ж, раз наполягаєш...
Що ж, раз прийшов...
Не розмінюймося на дрібниці.
Погляньмо на твою так звану «данину».
О, не жалій мене.
Ти зіпсуєш данину.
Дай спитаю тебе.
Чого варті кілька холопських життів супроти одного вельможі?
Якби я міг...
Я зробив би все знову.
Я вирізав би їх усіх.
Годі мене годувати.
Краще вже отруй.
Потроху.
Так, так! Виглядає обнадійливо.
Це... це все?
Так, так, так. Наповни її.
Що ж, якщо наполягаєш.
Так, так. Погляньмо на твою так звану «данину».
Гаразд. Продовжуй.
Лазло! Кузене!
Йди-но сюди.
Це про?..
Лазло!
Іди сюди, кузене.
Кузене! Не зважай на прислугу.
Вони... ну, побачиш.
Вітаю, кузене.
Сідай. Насолоджуйся бенкетом.
Кузене, ходи!
Нам час вирушати.
Ти знову тут.
(зітхає) Чому?
Ну, ну... кузене.
Поглянь, що знайшла прислуга.
З поверненням, кузене.
Я довго й тяжко міркував.
Кузене! У мене знову було одкровення.
Кузене, мені потрібна твоя порада.
Ось у мене — злодій, спійманий на гарячому.
У нас проблема, кузене.
Кузене...
Мушу попросити про послугу.
Будь ласка, вертайся додому.
Поговори з батьком від мого імені.
Кузене?
Ти знову тут?
Кузене?
Ти знову тут?
Кузене, ходи!
Які вісті ти приніс?
Ну... повернувся клятвопорушник.
Ти знаєш, чому мій батько тебе пощадив?
Попри зраду твоєї родини.
Ну... ти здолав мою варту.
Батько добре тебе натренував.
(стогне) Твоя взяла, Лазло.
Чому ти просто не покладеш цьому край?
О... це ти.
Що, почнемо?
О... це ти.
Що, почнемо?
Гм... Приємно знов тебе бачити.
Якщо правильно памʼятаю, ти заборгував мені пару послуг.
Тож розрахуймося.
А тепер...
Маю бути вишукано огрядним
для свого тріумфального повернення.
Так буде минати кожен день, кузене.
І навіть ще краще.
Коли ми повернемося додому.
Що? Нема часу на гуляння?
Шкода, але нехай.
Чого ти чекаєш?
Звільни мене негайно.
Це... що таке? Жаль? Помста?
Ні. Думаєш, ти мені допомагаєш?
У мене було вдосталь часу подумати.
Ось так — під замком.
Я вирішив...
...ще затриматися.
І відчинити двері перед усіма!
Ці холопи, вони...
...ліниві, неотесані...
...а все ж несуть мені дари.
Я зважу на твій присуд.
Схоже, мій інстинкт не підвів.
Я зважу на твій присуд.
Може, цим я здобуду прихильність?
Якщо не можеш або не хочеш — не переймайся.
Я сам із цим упораюся.
Ти теж там був.
А все ж батько відіслав мене геть.
Я зможу правити. Обіцяю.
Іди та розкажи йому, що ти бачив.
Як же я... подорослішав.
Є новини?
Чи... це лише данина?
Є новини?
Чи... це лише данина?
Не вдавай дурня.
Ти налаштував батька проти мене.
Чому?
Через кількох мертвих холопів?
Я винен у «холопському повстанні»?
Ти теж там був.
А все ж батько відіслав мене геть.
Ось чому ти тут.
Ти відчуваєш... провину.
На твоїх руках теж кров.
А ти все ж вільно ходиш.
Вважатиму твоє мовчання згодою.
А тепер лиши мене в спокої.
Невже мусимо й далі грати цю виставу?
І не тому, що ти був дитиною.
Ні, то був я.
Я хотів брата.
Поглянь, до чого це мене довело.
Він був суворий до тебе.
Часом — жорстокий.
А зі мною? Він ледь на мене дивився.
Він віддав мене на виховання прислузі.
Чого він чекав?
Він був суворий до тебе.
Часом — жорстокий.
А зі мною? Він ледь на мене дивився.
Убий мене.
Або підсип щось у мій келих.
Тільки... не дай Батькові мене знайти.
Ти ж знаєш, що він зробить.
Це все?
Не стримуйся.
І це все? Після стількох років?
(посміюється) Жартую.
Не напружуйся, кузене.
Ти дав обіцянку.
Клятву. Не забувай.
Я це запамʼятаю.
І все, що ти для мене зробив.
Навіть коли стану Верховним лордом Маммона.
Годі!
Як законний спадкоємець престолу Маммона
я наказую тобі, Лазло!
Повернись сюди!
Це випробування, так?
Батько намовив тебе на це.
Вельми хитро.
Прийми мою щиру вдячність.
Може, батько мав рацію?
Це було «для мого ж блага».
Маммон почекає.
Ти тільки уяви, скільки я тут можу пізнати.
З твоєю допомогою, звісно.
Так само, як і ти.
Вони прагнуть — ні, потребують, — щоб ними правили!
Може, їм бракує твердої руки?
Звісно, твою данину, як завжди, прийнято з вдячністю.
Хай навіть найдрібніший.
Цього цілком досить. Дякую.
Особливо за такий щедрий дар.
Ось чому ти тут.
Ти відчуваєш... провину.
На твоїх руках теж кров.
А ти все ж вільно ходиш.
Я зможу правити. Обіцяю.
Іди та розкажи йому, що ти бачив.
Як же я... подорослішав.
Я вдячний, звісно.
Але ти маєш передати звістку батькові.
Лазло! Відповідай.
Я принаймні на це заслуговую.
Якщо ти наполягаєш...
Ми вже скінчили?
Він віддав мене на виховання прислузі.
Чого він чекав?
Це... це все?
Не стримуйся.
Належна данина. Дякую... кузене.
Схоже, ні.
Належна данина. Дякую... кузене.
Це вже скільки? Чотири дні цього безглуздя?
Не змушуй мене наказати варті запхати в тебе їжу силоміць.
Зʼїж хоч щось.
Зачекай мить. Дай мороку взяти гору.
Бачиш. Це було не так уже й важко.
Ну ж бо. Ще трохи.
От і добре, пригощайся.
Тут іще вдосталь.
Памʼятай: споживання — наше шляхетне покликання.
(тихо сміється) А ось остання страва... «особлива».
Ще побачиш.
Набрався сміливості? Є ще.
Обережно. Воно доволі сильне.
Досить.
Лазло?
Лазло?
Надивився?
Сюди, кузене.
Удостоїмо наших підданих візитом.
Сподіваюся, ти жартуєш?
Вважай це дарунком.
Ти ж завжди торочиш про їхню нужду й усе таке.
