Чи лишилося в ньому ще щось від бійця?
Мусить лишитися.
Сподіваюся, він знає, що мені шкода.
Я мала зробити більше.
Щоб захистити його...
...з-поміж нас.
Можна мені... обійняти його на мить?
...
Сподіваюся, під твоєю опікою він знайде спокій.
...
Сестра Ґенесса
Ти ж не заблукалий дух, правда?
Гм... ні, звісно ж, ні.
Та я все одно допоможу тобі.
Долю не обійти...
Інші... вони шанують тебе.
Я знаю твоє справжнє призначення.
Я — Ґенесса.
Я проведу тебе крізь обряд...
Підготую тебе до того, що гряде.
Якщо тебе гризуть сумніви...
Ти маєш їх відпустити.
Роздвоєне єство принесе тільки погибель.
Навіть із найкращими намірами.
Повір мені.
Що тепер?
Ти прагнеш чогось більшого?
Хіба я дала замало?
Тобі... Їй... усьому твоєму роду?
(зітхає) Що ще я можу зробити?
Я лише тінь... згасаючого полумʼя.
Та, можливо... я ще можу зіграти свою роль.
Мені знадобиться твоя допомога.
Бо я вчинила щось жахливе.
Що ще я можу зробити?
Колись я створила вʼязницю... щось на її подобу.
...щоб стримати мої розколоті єства.
Та від цього стало тільки гірше.
Розумієш... я лише одна з багатьох.
Відколота від вічності.
Вʼязниця... схожа на звичайну кадильницю.
Боюся, мені забракне сили повернути її.
Обережно.
Навіть ти, Провіснику, можеш бути не готовий.
Та вона не відчиниться.
Хіба що ти маєш ключ.
Голку для нескінченних ниток вічності.
Я сховала її від себе.
Поховала її в жахливому місці.
Боюся, мені забракне сили повернути її.
Обережно.
Навіть ти, Провіснику, можеш бути не готовий.
Молодець.
Молодець.
Можливо, ти — Провісник.
Молодець.
(сміється) Непогано.
Сестро.
...
...
Невже це... мій любий?
...Тіль.
Провіснику.
З поверненням, Провіснику.
Ти знову тут, Провіснику.
Ти знайшов її.
Цю кадильницю...
Я сподівалася більше ніколи цього не побачити.
Та, можливо, в долі інший задум.
Чи лишилося в ньому ще щось від бійця?
Мусить лишитися.
Подивімося, на що він здатен.
Бачу, усе готово.
Але тобі ще багато чого вчитися.
То що... бажаєш моєї допомоги?
Хочеш добавки, Провіснику?
Невже це... мій любий?
Тілю...
Мені казали, ти мене знайдеш... Провіснику.
Ходи.
Згадаймо, ким ми є.
Сестро, примирімося з минулим.
Я допоможу тобі згадати... чим ми є.
Нехай минуле надасть форму нашому майбутньому.
Від нього й досі тхне нечестивцем.
Подивімося, що ти вмієш.
Зійдімося в поєдинку.
До бою.
Я випробую тебе.
Тілю...
Мені треба тобі дещо сказати.
(важко хропе)
Тілю... що ти робиш?
Твої слова були правдою.
От лихо... Знову це.
Що? Тут лише ми.
Ми ніколи не самотні.
Тілю... все буде гаразд.
Обіцяю.
Тілю? Ти зле виглядаєш.
Ти сам не свій.
Тестусе… ти живий?
(хихоче) О так.
Але ти… (принюхується) пахнеш… інакше.
Може, тебе помазали?
Тобі вдалося знайти… Провісника?
Він знайшов мене.
Я помилився… коли засумнівався в тобі… стільки років тому.
Я думав, тар тебе занапастив.
Перетворив тебе на звіра.
Можливо, так і було.
Чому ти йому допомагаєш?
Я думав, ти ненавидиш їхній рід.
Твоя Благословенна Матір.
Вона відкрила мені істину.
То був проблиск… реальніший за саме життя.
Я бачив, як усі вони здійнялися до небес і зникли.
Туди їм і дорога.
Нехай тепер занапастять новий світ.
А нас лишать у спокої.
(глибоко зітхає) Повернімося до твого священного завдання.
Я… приберіг для тебе трохи.
Огидне вариво… так.
Але корисне.
Невелика ціна за можливість зазирнути у вічність.
Навіть коли зір мене покидає.
А спогади згасають.
Я досі бачу…
Відважного юного мисливця…
Оточеного пітьмою.
Це… ти?
Ні… хтось інший.
Хтось, кому я мав… допомогти.
Її? Підматір.