Чимало вчених уже описали трагедію Айзека, ученого принца, проте мене більше приваблює постать його матері, королеви Іренії II, яку часто оминають увагою.
Її правління затьмарила жахлива недуга, хоча дехто стверджував, що королеву отруїли. Хай там як, стрімке погіршення її стану відкрило нові можливості перед тими, хто прагнув престолу, зокрема перед її найближчим радником, лордом Велленом.
Королева мала чимало фаворитів, але лише одного спадкоємця. Принц Айзек був надто юний, щоб посісти престол. Тому вона призначила лорда Веллена верховним лордом і доручила йому правити замість неї.
На службі в лорда Веллена перебували філософи, алхіміки та мудреці. Вони дбали про всі потреби королеви Іренії. Протягом кількох років її стан поліпшувався, та все ж недостатньо, щоб вона змогла повернутися на престол.
З часом королеву бачили дедалі рідше, аж поки минули роки без жодної її появи. Її присутність звелася до послань і чуток — і всі вони надходили через верховного лорда та його придворних.
Двір повнився чутками про її смерть, та ніхто не наважувався заявити про це офіційно. Тих, хто бодай натякав на таку можливість, знаходили мертвими або вони безслідно зникали. Серед них був і її син, принц Айзек.
Що ж зрештою сталося з королевою Іренією? На жаль, ми, найімовірніше, ніколи цього не дізнаємося: подальші повстання в Маммоні знищили значну частину історичних записів і королівських усипальниць. Я ж гадаю, що її [решту залито кровʼю]