Тіль

Ні... мені вже краще.

Обіцяю.

Ну, можливо... це просто вода.

Може, вона хотіла, щоб це було в мене?

Прощальний дарунок?

Вона пішла... правда ж?

Тепер лише ти й я.

Ах... давній друже.

Ти — все, що мені треба.

Ґенессо?

Де ти?

Ґенессо? Ти там?

Ти мені потрібна.

...Ґенессо?

Де ти?

Шукаєш спасіння?

Так, Облате. Моє тіло кволе, виснажене недугою.

А що з твоїм духом?

Ходи.

Я...

Я тяжко згрішив, Облате. Брехав, крав... навіть убивав.

Ба гірше — тебе скували жалість і сором.

Страшна недуга.

(болісно напружується)

Я не хочу в цьому брати участі...

Культ страждання — це безумство.

Це гірше за будь-яку недугу.

Бачиш. Ти мною не керуєш.

Я це знищу.

Тар, випивку... усе.

Поки не пізно.

Все. Досить.

(стогне)

От і все...

Я нарешті вільний від цієї гидоти.

Ти несправжній.

Усе це несправжнє.

Лиш тарове марево.

Ти несправжній.

Лиш тарове марево.

А ось і ти.

Замкнено.

От лихо.

(зітхає) Порожньо.